Печаль і сльози в повчальній літературі християнського Сходу

Анотація

Мета роботи. Комплексна реконструкція візії смутку і плачу, представленої в повчальній літературі єгипетсько-палестинського монашества. Методологія дослідження полягає в застосуванні методів аналізу, синтезу та узагальнення, класифікації та систематизації, індукції та дедукції, наративного, історико-типологічного, історико-проблемного, історико-порівняльного, історико-системного, історико-генетичного, термінологічного аналізу, контент-аналізу та інтерпретаційного. Науковою новизною є комплексна реконструкція візії смутку і сліз у перекладній повчальній літературі. Розглянуто та узагальнено особливості розуміння цих емоцій у православній традиції. Набули подальшого розвитку уявлення про значимість сліз для середньовічного чернецтва. Висновки. У результаті аналізу багатої історичним змістом джерельної бази з’ясовано, що чернеча традиція християнського Сходу розрізняла три види печалі та плачу (правильні, природні та неправильні). Вони характеризувалися відповідними оцінками – позитивною, нейтральною (позитивно-нейтральною) та негативною, які залежали від того, як ці емоції співвідносилися зі справою спасіння душі. Центральним аспектом богослов’я були скорбота та сльози з любові до Господа. Існувала спеціальна етика названих емоцій, що стосувалася засобів досягнення духовного плачу, збереження його в чистоті, утримання та утвердження в ньому; методів боротьби з гріховною печаллю; переходу від гріховних і природних сліз до Богоугодних. Конотація печалі та плачу загалом негативна. Це пов’язане з розумінням їхнього місця в людській історії: вони з’явилися як вимушений наслідок гріхопадіння, їх не було в Раю і не буде в Царстві Небесному.