"Бысть… плачь великь, яко и по мертвым": емоції через смерть ближніх у реальному та ідеальному вимірах середньовіччя

Анотація

Мета дослідження. Метою цієї статті є реконструкція реальної та ідеальної складових емоційного світу людини українського середньовіччя, а саме – актуальності плачу та смутку через смерть близьких та оціночного ставлення до них. Методологія дослідження базується на застосуванні історико-порівняльного, історико-хронологічного та історико-системного, а також інтерпретаційного та іконографічного методів. Зазначений методологічний підхід дозволяє шляхом детального аналізу текстів і контекстів реконструювати актуальність нерадісних емоцій через смерть ближніх і оціночне ставлення до них у середовищі печерської общини впродовж певного хронологічного періоду (ХІ–ХVІ ст.), у тісному зв’язку зі східнохристиянською і давньоруською традиціями. Наукова новизна полягає у відтворенні реального емоційного світу середньовіччя шляхом виявлення однієї з найактуальніших обставин печалі та сліз. Розкрито оціночне ставлення братії печерської общини до таких нерадісних емоцій та виявлено його причини. Набули подальшого розвитку наукові знання про Києво-Печерський патерик як цінне джерело до рекон-струкції реального та ідеального світу людини давньоруської доби. Висновки. У результаті аналізу значної кількості джерел з’ясовано, що смерть ближніх була однією з найактуальніших обставин печалі та сліз в епоху українського середньовіччя. Оціночне ставлення печерської спільноти до таких емоцій було нейтральним. Це пов’язано з тим, що вони безпосередньо не сприяли спасінню душі, але й не перешкоджали цьому. З’ясовано, що смерть сприймалась у двох вимірах: як закінчення земного шляху людини і як розлука. Відповідно, нерадісні емоції за такої обставини засвідчували цінність життя, в тому числі як джерела благ (духовних, душевних і матеріальних) для інших. Виявлене оціночне ставлення до аналізованих печалі та сліз співвідносилося зі східнохристиянською та давньоруською традиціями.