Невідомий автограф Василя Суразького Іоану Вишенському на острозькому виданні 1595 року з книгозбірні афонського монастиря Зограф

Анотація

Метою публікації є дослідження та введення в науковий обіг невідомого автографа діяча Острозького інтелектуального гуртка, українського богослова та полеміста кін. XVI — поч. XVII ст. Василя Суразького, залишеного ним на острозькому виданні "Маргариту" 1595 р.з книгозбірні афонського монастиря Зограф і адресованого іншому відомому церковно-культурному діячеві, письменнику-полемісту та афонському ченцю Іоану Вишенському. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності, системності, на діалектичному підході до історичних явищ. Відповідно до поставленої мети й завдань було використано сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних, спеціальних методів дослідження, зокрема палеографічний та історико-хронологічний методи. Наукова новизна полягає в тому, що вперше до наукового обігу введено невідомий раніше автограф Василя Суразького. Здійснено палеографічний аналіз запису, досліджено зв’язки Василя Суразького та Іоана Вишенського, визначено, через кого книга була переданана Афон. Встановлено, що на момент виходу книги в 1595 р. Іоан Вишенський уже бувна Афоні і що посильним, який передав Вишенському книгу від Василя Суразького, імовірніше за все, був о. Ісакій Борискович. Також виявлено, що в Зографі в цей же час, одночасно з Іоаном Вишенським та Ісакієм Борисковичем, жив і працював у монастирській бібліотеці ігумен Пересопницького монастиря та засновник Полонського монастиря на Волині архімандрит Леонтій (Прилепський). Висновки: виявлена маргіналія Василя Суразького є унікальною і розширює знання про автора та його стосунки з іншим відомим українським церковно-культурним діячем та полемістом прп. Іоаном Вишенським, а також має цінність у питаннях вивчення історії, діяльності та спадщини українського церковно-культурного руху кін. XVI — поч. XVII ст. Крім того, велика кількість українських стародруків XVІ—XVIІ ст., що виявлені в Зографському монастирі на Афоні, засвідчує тісні контакти обителі з духовенством та чернецтвом Київської митрополії зазначеного періоду. Ці українсько-афонські та, зокрема, українсько-болгарські зв’язки на Афоні сприяли обопільним духовно-культурним взаємообмінам, впливам і запозиченням усіх сторін.