Рукописні збірники Василя Ломиковського "Припасы для Малороссийской истории"

Анотація

“Піонер дослідження історії” - так означив Василя Ломиковського відомий дослідник Гетьманщини Олександр Лазаревський. Кінець XVІІІ - початок XIX ст., коли заняття історією було справою поодиноких аматорів, які в переважній більшості не мали доступу до необхідних джерел через невпорядкованість архівної інфраструктури і часто були обмежені у професійному спілкуванні, що вело до замкненості й спорадичності історичних студій. Роль своєрідних центрів української культури, в тому числі й історіографії, пере­бирали на себе так звані дворянські гнізда нащадків колишньої української еліти, представники якої на означений період уже влилися в імперське середовище, але у своїх родових маєтках намагалися усіляко зберегти дух старої України. Василь Ломиковський належав до генерації українців, на долю яких випало жити в епоху зламу традиційних цінностей “старої України” з її автономізмом та “правами й вольностями”. Водночас ця епоха відкривала перед нащадками старшинської еліти при­вабливі перспективи через їхню інтеграцію до імперського середо­вища і, як наслідок, - успішна кар’єра аж до найвищих посад імперії. Багато українців скористалося такою можливістю і пов’язало своє життя з державною службою; здобуваючи визнання і долаючи високі щаблі суспільної ієрархії, частина цих освічених людей поверталася назад. Але і тим, і іншим певною мірою був притаманний сентимент до своєї малої вітчизни, такий собі різновид “малоросійського патріотизму”. Нерідко такий патріотизм знаходив своє відображення в інтересі до української минувшини та культури в цілому та збиранні рукописних наративів, документів, зразків народних пісень. Для кожного з них таке заняття було не більше, ніж мимо­вільне захоплення, ностальгія за зникаючим світом. “Припасы для малороссийской истории” є в такому контексті своєрідним засобом збереження світу, що зникає, у формі збірника виписок всього, що було доступне упоряднику з української історії. Якщо звернути увагу на термін “припасы”, як сам називає свої записки Ломиковський, можна зробити припущення про його намір писати історію України, для якої дані записи мали слугувати за чернетки.