Літописи княжої доби в "Українській бібліотецІ" Івана Тиктора: видавничий компроміс між наукою та читацьким запитом

Анотація

Метою дослідження є розкриття ефективної практики галицьких науковців і видавців 20—30-х років ХХ ст. — представників Наукового товариства імені Шевченка та концерну "Українська Преса" — в їх спільній роботі щодо піднесення культурного та освітнього рівня українців, зокрема поглиблення їхніх знань у царині історії через випуск видань для масової аудиторії. Методологія дослідження базується на застосуванні історичного, хронологічного, ретроспективного та, частково, біографічного методу, що у сполученні з методами редакторського аналізу дало змогу відтворити оригінальний підхід видавців концерну "Українська Преса" до опрацювання і випуску складних за змістом текстів, що мали бути адресовані непідготованому читачеві. Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні маловідомих сторінок співпраці галицьких істориків у 20—30-х роках ХХ ст. (у цьому випадку визначного медієвіста Теофіля Коструби) з представниками тогочасного видавничого бізнесу (знаковою постаттю якого був засновник і власник "медіаімперії" "Українська Преса" Іван Тиктор), результатом чого стала, зокрема, публікація перших українських перекладів літописів Княжої доби. Висновки. Плідна взаємодія дослідників з кола Наукового товариства ім. Шевченка і представників найбільшого видавничого концерну міжвоєнної Галичини "Українська Преса", які правильно вловили та врахували тогочасний читацький запит, мала результатом публікацію перших перекладів на сучасну українську мову літописів Княжої доби. Поява Галицько-Волинського літопису та Повісті временних літ у складі популярної "Української Бібліотеки" сприяла їх масовому поширенню серед галицького українства, у свій спосіб сприяючи його патріотичному вихованню. Унікальний досвід Тикторового концерну нагадує сучасним українським видавцям про те, що історичні праці — у різних форматах їх оприлюднення — повинні постійно перебувати у видавничому репертуарі та на книжковому ринку, поглиблюючи знання та формуючи в соціуму правильні, сперті на наукові дослідження знання про власну історію.