Сприйняття та формування архівів у Львові та Галичині ХІХ — першої половини ХХ століть: східноєвропейська перспектива

Анотація

Мета дослідження — проаналізувати історію архівів Львова й Галичини в ХІХ—ХХ ст. у перспективі книжної культури та історичної пам’яті. Методологія: принципи системності, елементи структурно-семіотичного підходу, методи інтелектуальної історії, історії ментальності та ідей, соціальної історії. Наукова новизна. Еволюцію галицької архівістики розглянуто як результат розвитку уявлень про книжну культуру й історичну пам’ять та про специфіку її інституцій. Висновки. Галицька «Ідея архіву» виникла в середньовічний та ранньомодеpний час. У 1772 р. у складі Австро-Угорщини з’явилася провінція Галичина. Австрійські бюрократи вважали місцеві архіви частиною загальноімперської архівної системи. Українські інтелігенти сконцентрувалися на пошуку «архівної Русі-України» — українського сегменту середньовічних та ранньомодерних архівів. Польські інтелектуали зосередили увагу на архівній спадщинi Речі Посполитої. Для українців та поляків це стало елементом збереження національної ідентичності. Архівна традиція «Галицької Русі» стала ареною суперництва галицьких українофілів та русофілів. У такому руслі формувалися архіви суспільних організацій та особисті архіви ХІХ — першої половини ХХ ст., які охоплювали широке коло документів. Під час Першої світової війни частина архівних колекцій була втрачена, частина — переміщена (зокрема в Росію, яка тимчасово окупувала ці території в 1914—1915 рр.). Приєднання Галичини до міжвоєнної Польщі трансформувало австрійську архівну систему, уявлення про архіви й архівну роботу в контексті польської державності. У 1920—1930 рр. розвивалася й західноукраїнська архівістика. Друга світова війна остаточно змінила долю регіону та його архівів, які стали частиною архівної системи України. Історія архівістики в Галичині ХІХ — першої половини ХХ ст. демонструє трансформацію понять про архів на тлі політичних змін Східної Європи.