Мова староукраїнських календарів і календарна поезія XVII–XVIII ст

Abstract

Текстологічний аналіз староукраїнських календарів засвідчує системний розвиток метеорологічного словника ХVІІІ ст., розмаї­тість якого пов’язана з демократизацією літературних норм мови, з урахуванням образно-поетичних форм вислову, що дається взнаки і в дотичних лексико-тематичних групах, які характеризують лю­дину та довколишній побут. Давні календарі, зокрема прогностики, у прикладній частині, що мала побутово-господарське спрямування, містили цікаві відо­мості про вплив планет (звідси синонім - планетники), космосу на все живе та викликані ними стихійні явища, погодні умови тощо. Самодостатнє значення мають свідчення календарів-прогностиків про уроджені та набуті риси вдачі і поведінки особистості, пов’язані з основними психотипами людини, її досвідом, як і назви хвороб та застереження щодо способу уникнення всіляких ризиків у так звані “критичні дні” календаря тощо.