Фамільні архіви української лівобережної шляхти у XVII і XVIII ст. та збірка Скоропадських

Abstract

Протягом існування незалежної, потім напівсамостійної, згодом автономної України (Війська Запорозького обох сторін Дніпра, Гетьманщини, Малоросії) у XVІІ-XVІІІ ст. її провідна верства - козацька старшина, українське шляхетство - накопичила чималі джерельні скарби, які стали основою її фамільних архівів. Проте наприкінці XVIII ст., коли питання доведення шляхетного походження старшини у зв’язку з оформленням родословних дворянських книг по­стало руба, жоден з українських родів не зміг представити правдивих фамільних документів навіть від початку XVII ст., не кажучи вже про попередні віки. Цілком зрозуміло, що потреба мати фамільний архів викликана не лише і не стільки усвідомленням значення таких джерел для історії, скільки досить утилітарною необхідністю постійно тримати під рукою документи, що засвідчували походження старшинської родини, її відповідні майнові й станові права. Історики ХІХ ст. дуже переймалися збереженням фамільних ар­хівів, лише незначна частина яких знаходилася у задовільних умовах. Отже, фамільні архіви лівобережної шляхти XVІІ-XVІІІ ст. порівняно з іншими фамільними архівами (польських та російських родин) були унікальним соціально-культурним феноменом суто українського походження. З ліквідацією Гетьманщини вони теж зазнали занепаду. Їхнім підтриманням опікувалася тільки відносно невелика група представників національної еліти - знавців і любителів української історії. Саме вони подвижницьки продовжували збері­гання і поповнення фамільних архівів.