Джерельна робітня Леопольда Ранке

Анотація

Мета роботи. Довести виняткову роль німецького науковця Леопольда Ранке в "архівній революції" — переорієнтації процесу історичних досліджень на глибоке вивчення першоджерел, їхню наукову критику, що зрештою спричинило перетворення історії з мистецтва наративного оповідання на науку. Стаття також має на меті показати, що Ранке-історик заклав міцні підвалини джерелознавства як окремої науки. Методологія. Дослідження базується на загальноісторичних методах аналізу та синтезу наукової спадщини вченого, розгляді основних праць Ранке з метою виокремлення спільного та особливого в їхньому науковому інструментарії. Також застосовується метод загальної дедукції задля вирізнення в результаті аналізу праць науковця його сприйняття джерел. Наукова новизна полягає в тому, що стаття є першим спеціальним дослідженням джерелознавчої складової наукового доробку вченого. Вперше сформульована проблема "Ранке-джерелознавець", оскільки всі попередні дослідники творчості науковця розглядали його винятково як історика, що активно досліджував писемні джерела в інтересах історичної науки. Висновки. Леопольд Ранке першим активно закликав наукову спільноту перетворити архіви — скарбниці недосліджених першоджерел — на наукові лабораторії історичних досліджень. Своїм життям він надав героїчний приклад архівного першопрохідництва, об’їхавши протягом двадцяти років активної праці провідні архівосховища всієї Європи, де його цікавили насамперед джерела політичної історії. Але найулюбленішими джерелами для Ранке були венеційські дипломатичні документи XV—XVIII ст., що були використані ним у великій кількості праць. Учений розробив інструментарій верифікації джерел шляхом їх зовнішньої та внутрішньої критики, а також схему їхньої класифікації. Тому маємо повне право вважати його не лише "батьком наукової історії", а й "батьком джерелознавства".