На полі Марсовому: казання "часу войны" Антонія Радивиловського і традиція жанру воєнної побудки

Анотація

Мета статті — розглянути казання «часу войны» авторства видатного українського барокового проповідника Антонія Радивиловського в контексті жанру воєнної побудки (також — ekscytarz wojenny), який функціонував у літературі ранньомодерної Речі Посполитої. Методологія. Проведене дослідження потребувало застосування текстологічного та компаративного аналізу, елементів біографічного й порівняльно-історичного методів. Наукова новизна роботи. Дослідження демонструє прочитання української гомілетичної спадщини XVII ст. у кроскультурній і кросдисциплінарній перспективі. Висновки. Порівняльний аналіз продемонстрував, що український проповідник будує тексти своїх казань за допомогою тих самих риторичних аргументів, що й автори польських побудок. Очевидно, Антоній Радивиловський, ознайомлений із творами батальної тематики, зокрема і воєнними побудками, застосовує у своїх текстах такий принцип їхньої побудови, як апелювання до т. зв. «рицарського етосу», зображуючи козацьке військо представниками рицарства, головна мета якого — служити своєю зброєю володарю та батьківщині. Проповіді «часу войны» були, найвірогідніше, створені наприкінці 1670-х років, у період протистояння козаків і Москви з Оттоманською Портою, а отже, автор говорить про необхідність для християнських воїнів-рицарів захищати честь Бога та церкви. Протекція жінок, дітей та інших мирних людей також представлена проповідником як обов’язок козацького війська. Окрім того, серед рицарських чеснот Радивиловський згадує вольності (і політичні, і духовні), які так само слід захищати. Нагородою за героїчну боротьбу вірних воїнів з ворогами Божими є здобуття вічної слави і навіть мученицького вінця на небі. Висміюючи ворогів «істинної віри», Радивиловський демонструє вищість християнського війська над османами. Отже, найімовірніше, Антоній Радивиловський творив у межах уже усталеної жанрової традиції, використовуючи узвичаєну для воєнних побудок топіку, проте адаптовував зміст та образно-мотивне наповнення своїх казань до суто українських суспільно-політичних реалій та вітчизняного літературного процесу.