Українська рукописна книга XVI – першої половини XVII ст.: проблема репрезентативності та відтворення цілісності

Abstract

Кирилична книга, переписана в Україні у XVІ - першій половині XVІІ ст., ще донедавна викликала незначну увагу істориків-книгознавців. А збереглося цих книг у кількісному вираженні на­багато більше, ніж з усього попереднього періоду книгописання (і тут потрібно враховувати, що в розпорядженні дослідників є лише невеликі рештки книжкового масиву, що був створений у вказаний час, використо­вувався в Україні тоді і в наступні століття). основну свою увагу зосередила на точно датованих кодексах, котрі дійшли до нашого часу і зберігаються у книгосховищах України, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави та Кракова, що містять відомості і про конкретне місце написання. Значна частка збережених книг датована покрайніми записами, в яких вказано якусь відому особу чи історичну подію. Більшість збережених книг мають літургій­ний характер, і з них основна частина - Новозавітні тексти: Євангелія, Апостоли. Найбільше Євангелій. Досліджуючи істо­рію української рукописної книги, можна припустити, що факти щодо переписувачів, їх соціального статусу, ставлення до книги, читачів, по­купців, крадіїв, особливостей у причинах, меті та способах виробництва книги (що зустрічаються у покрайніх записах), можуть бути характерними для більшості книг того часу, особливо тоді, коли вони повторюються в різних рукописних книгах і коли ті належать до груп, визначених на­ми як найбільш репрезентативні.