Слов’янофільський проект розв’язання "польського питання" в Російській імперії (початок ХХ ст.)

Анотація

Актуальність вивчення ідеології пізнього слов’янофільства продиктована необхідністю історіософського осмислення міжнаціональних стосунків у слов’янському світі на початку ХХ ст., адже теперішнє протистояння двох слов’янських держав – Росії та України на території Донбасу підтверджує концепцію спіралеподібного розвитку історії, що має тенденцію повторюватись у зміненому вигляді. Проблемі слов’янофільства присвячено чимало досліджень, однак у сучасній історіографії бракує комплексного аналізу ставлення слов’янофілів до «польського питання». Початок ХХ ст., відповідно до нової соціально-економічної і політичної ситуації порівняно з попереднім періодом, позначений організаційним оформленням неославізму – течії суспільної думки буржуазно-демократичного спрямування. Одночасно відбувалася часткова модернізація слов’янофільської ідеології з урахуванням нових реалій, у т. ч. міжнародних. Неославістів і неослов’янофілів споріднювало прагнення розробити засади нового слов’янського світогляду, заснованого на етнокультурній взаємності, але з різними формами її прояву. Одним із яскра-вих представників неослов’янофільства є вчений-економіст, громадський діяч, публіцист С. Шарапов, який, залишаючись переконаним прихильником самодержавства, виступав як полонофіл, пропонуючи щире і чесне замирення з Польщею.